Я долучився до війська, щоб мої дії безпосередньо впливали на хід війни

📢 🔊 📢 Увага!!! Вступ без ЗНО та НТМ телефонуй до приймальної комісії - 0981711404. Ласкаво просимо! ☕ ☕ ☕

‹ Назад

Я долучився до війська, щоб мої дії безпосередньо впливали на хід війни

Його історія — про мужність, віру й любов до рідної землі.

Про людину, яка не змогла залишатися осторонь, коли рідний Херсон опинився під вогнем.

1.    Що найперше пригадуєте зі студентського життя?
    Перші спогади — це день, коли я складав вступні іспити. Так, тоді ми ще по-старому складали іспити, витягуючи білети й усно відповідаючи викладачу на питання. Було легке хвилювання, але я був переконаний у позитивному результаті.
    Саме зі студентського життя — це знайомство з одногрупниками. Нас було понад 30 студентів у одній групі. Доволі різні за характером, за темпераментом. Але хтось нам підказав, що поруч є улюблене місце студентів нашого коледжу — кафе “Зустріч”. І майже усім складом групи в один з перших же вечорів вересня ми туди пішли. Це допомогло нам доволі швидко роззнайомитися й тому до самого випуску ми трималися разом і майже не мали конфліктів всередині групи. Знайти спільну мову з тими, хто вас оточує, — це дуже важливо, особливо у перехідних моментах вашого життя, на нових його етапах.

2.    Як Ви вступили до військової служби? Як цей вибір вплинув на вашу долю?
    Якось так вийшло, що війна стала частиною мого життя — саме професійного — ще з 2014 року. Як журналіст ще до повномасштабного вторгнення я проїхав практично всі гарячі точки, був у Бахмуті, Авдіївці, Костянтинівці, Маріуполі, Лисичанську, Сіверськодонецьку, Куп’янську. Я проїхав вздовж майже усієї тодішньої лінії фронту, роблячи матеріали про життя у прифронтових містах, про те, як військові боронять нашу Державність.
    З початком повномасштабного вторгнення я продовжував працювати в журналістиці.     Сконцентрував свою увагу на тому, що викривав військових злочинців, які вдерлися до Херсона, називав їх поіменно і бачив, що моя робота корисна — вони отримували спочатку підозри, а потім й судові вироки. Також я викривав зрадників, які перейшли на бік ворога. Багато з них були згодом ліквідовані на лівому березі Дніпра, дехто — отримав судові вироки. Але з часом я зрозумів: заочний вирок зраднику чи вбивці, який заховався по ту сторону Дніпра й може ніколи не отримати реального покарання — це несправедливо. Саме тоді я й долучився до війська — щоб мої дії безпосередньо впливали на хід війни.

І для мене цикл замкнувся — я опинився там, де для мене ця війна починалася ще 10 років тому. У піхотному з’єднанні ДПСУ ми боронили Костянтинівку на Донеччині. Згодом я перевівся до підрозділу безпілотних авіаційних систем “Фенікс”, встиг попрацювати й у Костянтинівці, й у Куп’янську, й у Лимані. Я знову пройшовся по всій лінії фронту, тільки тепер з мого маршруту випало Азовське узбережжя. Втім я вірю, що ми його незабаром також повернемо.

3. Які навички, отримані в коледжі, допомогли вам під час виконання бойових завдань?
Як я й казав, у коледжі ми доволі швидко згуртувалися своїм великим та різнобарвним колективом. У війську так само важливо одразу знайти спільну мову з побратимами, адже від цього залежить твоє або їх життя. Також важлива дисципліна, якої нас навчали ще в коледжі, уважність та вміння швидко реагувати, “схоплювати на льоту” нову інформацію. Як би там не здавалося, а військовим на передовій теж доводиться багато нового вивчати одразу й на практиці.

4. Яким був для Вас початок повномасштабного вторгнення ?
На момент повномасштабного вторгнення я жив на два міста: Херсон і Львів. 24 лютого 2022 року я був саме у своїй квартирі на східних околицях Херсона. І розбудили мене не вибухи, а дзвінки рідних та друзів, які й розповіли мені, що в нас почалася війна. Я не повірив спочатку, ввімкнув телевізор — там виступав Президент. Я визирнув у вікно, й побачив, що з району Антонівського мосту здіймається дим. З іншої кімнати я побачив, як димиться в стороні Чорнобаївки, почув вибухи. А десь хвилин за 15 під моїм вікном з гелікоптерів висадився ворожий десант, самі гвинтокрили попрямували у напрямку міста. Важко було все це усвідомити. У мого друга у той час була вагітна дружина, ще й маленький 2-річний син. І він попросив мене забрати їх у Львів, в мою квартиру там — сподівалися, що там буде спокійніше. Ми швидко спакувалися і виїхали до Львова. Дорога забрала 3 доби, майже без сну — постійний рух. І дуже часто це затори, перекриті дороги. А довкола усе горить. Апокаліптична картина.

5. Які поради ви дали б молодим людям, які навчаються в коледжі сьогодні?
Головна порада — це всотувати усю інформацію, яку вам надають. Не думайте, що вам намагаються втовкмачити щось зайве, непотрібне. Це ви можете думати так зараз, але в майбутньому ви побачите, де знадобляться ті чи інші здобуті знання.
Завжди прагніть до своєї мети, ніколи не поступайтеся принципами та ідеалами. І будьте уважні, прагніть до саморозвитку.

6.    Трошки про себе. Що можливо для публікації. В якому році закінчили коледж. Що робили далі. Служба зараз.
    Коледж я закінчив 2007 року, здобувши фах юриста. Після цього навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Там же, у Львові, почав кар’єру журналіста.     Працював у газеті, в онлайн-ЗМІ, на телебаченні. Головними темами моїх сюжетів та публікацій були спорт, культура та війна.
    На жаль, на фронті я вже втратив кількох своїх колег. Львівський журналіст Віктор Дудар загинув у боях на межі Херсонської та Миколаївської областей. Ми працювали в одній редакції — в газеті “Експрес”. Херсонський телевізійник (“Скіфія”, згодом — “Суспільне”) Антон Коломієць загинув поблизу селища Озарянівка Бахмутського району 2022 року. Це зовсім неподалік від тієї місцевості, де воював і я й цілком імовірно, що ми могли сидіти в сусідніх окопах.
    Наразі в мене нема конкретного напрямку, де я працюю. Підрозділ “Фенікс” закриває кілька ділянок фронту: Покровський, Торецький, Лиманський та Куп’янський. Як і в цивільному житті, в нас бувають “відрядження”. Тож ми воюємо то на одному, то на іншому напрямку — де виникає більша потреба в людях. Я зміг і на фронті реалізувати свої професійні якості — заснував і розвинув медійний відділ підрозділу: ми висвітлюємо роботу наших пілотів БпЛА, робимо з ними інтерв’ю, знімаємо фільми і вписуємо в історію людські долі наших захисників.