‹ Назад

Поезія – це завжди неповторність…

    Поезія… Вона не має меж, не визнає кордонів і не підкоряється часові. Вона народжується з подиху вітру, з відлуння дощу, з биття серця. Це не просто слова, складені в рими. Це крик душі, тремтіння почуттів, відлуння чогось вічного й незбагненного.

    Коли читаєш вірші, здається, що кожен рядок – це дотик до найпотаємніших куточків серця. Він може бути ніжним, як весняний цвіт, а може обпікати, як полум'я. Поезія не просто говорить – вона відчуває, відгукується в нас луною пережитого й омріяного, є тим самим  безсмертним дотиком до людської душі.

    Чому ж вона безсмертна? Бо навіть тоді, коли час стирає імена, коли згасає пам’ять про події, поезія залишається. Вона живе в рядках, що передаються від покоління до покоління. Вона торкається наших душ так само, як торкалася сердець тих, хто жив сотні років тому. І так буде завжди.

    Особливим підтвердженням цієї думки став захід, проведений у форматі літературної вітальні, студентами Херсонського кооперативного економіко- правового фахового коледжу та фахівцем відділу соціокультурної діяльності Херсонської обласної бібліотеки ім. Б. Лавреньова Ларисою Баєвою. Засідання літературного гуртка  було присвячене Міжнародному дню поезії та 95- річчю з дня народження Ліни Костенко, геніальної й талановитої поетеси – шістдесятниці, еталону української поезії.

    Захід розпочала  керівник гуртка, викладач літератури Тетяна Чистик, яка розповідала присутнім про відзначення свята поезії на міжнародному рівні. Тетяна Василівна акцентувала увагу присутніх на історії виникнення поезії, різновидах віршів та цікавих моментах зародження поетичного мистецтва в цілому. Студентам було цікаво дізнатися про те, що поезія існувала у формі усних епосів та пісень, а першою поетесою, яку називали в Греції « десятою музою»  була прекрасна давньогрецька жінка Сапфо.

    Особливу увагу було приділено українській поезії, що пройшла довгий шлях від народних дум і творчості мислителя Григорія Сковороди до класиків ХІХ століття – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Тривалий час в Україні найчитанішою книгою був Шевченків «Кобзар», а тепер у домашніх бібліотеках українців є книжки найбільш титулованих та популярних сучасних поетів.

    Згадали творчість талановитого  Сергія Жадана, поета, есеїста, громадського діяча та військового,  якому присвоєно почесне звання « Золотий письменник України». Присутнім також цікаво було дізнатися про те, що сучасна молодь віддає перевагу і філофії життя поетеси Ліни Костенко. Майже неймовірно, але одна з «її» сторінок на Фейсбуці нараховує понад мільйон підписників! Поетесу називають королевою української поезії ХХ століття , а молодь влаштовує  численні флешмоби по всій Україні та за її межами.

    У затишній атмосфері поціновувачі слова поринули у світ творчості Ліни Костенко – поетеси, чия поезія є справжнім явищем у літературі. Її вірші – це не просто тексти, а живі емоції, що пробуджують думки й почуття, змушують замислитись, надихають. Студенти та гості дізнались про її дитинство та юність, нелегкий шлях до літературного Олімпу: боротьбу за право на власний голос у часи радянської цензури, « мовчання»  і « писанину в шухляду» , повернення до активної творчої діяльності вже в кінці 1980- х років.

    Лариса Баєва поділилася інформацією про особисте життя Ліни Василівни, її глибоке й ніжне почуття до  поляка Єжи - Яна Пахльовського та щире кохання до Василя Цвіркунова, директора кіностудії ім. О. Довженка.

    Прозвучали її найвідоміші поезії, сповнені філософії, ніжності та правди. Студенти проникливо читали її вірші, присвячені темі війни, незламності духу, любові та внутрішньої свободи людини. Учасники заходу ділилися своїми враженнями, аналізували рядки, які глибоко зачепили кожного.

Ця зустріч ще раз довела: поезія – це не лише слова на папері, а живий організм, що дихає разом із нами, болить нашими болями, радіє нашими перемогами.

    Літературна вітальня, присвячена Ліні Костенко, стала справжнім святом слова. Її безсмертні рядки знову і знову знаходять шлях до сердець, доводячи, що поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі…

 

Тетяна ЧИСТИК, викладач